Неймовірне задоволення від побаченого

(переклад з англійської)

З усією притаманною йому чарівністю та харизмою (й значно кращою англійською) Гарсіа Берналь постає в образі Стефана, художника з потягом до всього незвичайного й такою ж незвичайною уявою. Після смерті батька Стефан повертається до Франції, – мати обіцяє влаштувати його на роботу. Однак, виявивши, що нова робота не відрізняється особливою різноманітністю, розчарований, він шукає притулку в безладді власного розуму – королівстві целофанових мрій і предметів з ненормальними розмірами. Вештаючись між сном і дійсністю, Стефан (інколи досить буквально) пливе собі з дня у день, вільний від обмежень часу та простору, тим не менш і сам збентежений мінливістю світу, що його оточує. В цю мальовничу країну мрій потрапляє трохи змучена та все ж оптимістична Стефані (Шарлотта Ґензбур), яка оселяється в квартирі навпроти. У той час, як між Стефаном і Стефані виникають дивні відносини, сповнені то взаємних ревнощів, то захопленості, сни Стефана настільки виходять з-під його контролю, що межа між ними та реальністю не просто стає нечіткою, а майже зникає.

Шедевр екзистенціалізму, ‘Наука снів’ майстерно відтворює незграбність світу сновидінь і сюрреалізм світу реального. Вперше ми знайомимось зі Стефаном протягом ‘кулінарного шоу’, де він з надзвичайною ретельністю визначає складові сну. Це шоу – яскравий приклад програм на ‘Stéphane TV’, облаштованому безпосередньо в мозку Стефана каналі, що час від часу виходить в прямий ефір (з фіранками-повіками та картонною камерою). Весь фільм нам показується з точки зору Стефана, за винятком поодиноких моментів, коли ми бачимо зі сторони, що його герой і справді є непересічним.

Останнім часом відбувся сплеск незалежного кіно, відмінною рисою якого є недалекі, виключно химерні герої, що нібито здаються реальними, але цим лише виявляють свою обмеженість. ‘Наука снів’ не має такого недоліку, вона просто вказує: ‘ось, як має бути’. Фільм красиво та невимушено у правильних частинах змішує уявне та реальне, щось одне завжди переважає, але не перетягує на себе ковдру. Наприклад, ‘машина часу’ Стефана, маленька скринька, що може запам’ятати одну секунду та зберегти її для майбутнього, ніколи не виглядає безглуздо чи неприродно, вона просто підсилює загальну атмосферу фільму, його головну ідею. Спочатку зміст, а вже потім трохи дивацтва, адже воно ні в якому разі не має братися за основу.

Розкішна зйомка, покадрова анімація, фільм – справжнє свято для естетів. Проте, інколи здається, що режисер Мішель Ґондрі у властивій йому манері кліпмейкера ненавмисно переобтяжив фільм чудернацькими відеовставками на зразок роликів для The White Stripes. Незважаючи на цю незначну ваду, порівняно проста історія майстерно розказується насамперед за допомогою візуальних прийомів, що створюють направду інтелектуальні та захоплюючі враження.

Поєднання веселого та зворушливого сценарію (і кращого рядка року – ви безперечно зрозумієте, що я маю на увазі) з яскравою та новаторською картинкою відносить цей фільм до переліку ‘варто дивитися’. ‘Наука снів’ або зачарувати вас має, або спантеличити, можливо навіть потроху того й того, але вона, поза сумнівом, має також і розважити вас.