Шапіто-шоу

‘Шапіто-шоу’ Сергія Лобана – це розлога, на 207 хвилин, оповідь з павутиною сюжетних ліній, музичними вставками та сюрреалістичним гумором, що відбувається на переповненому сонцем кримському курорті. Вибір подібного фільму для фестивалю – це завжди невпевненість і острах, втім таке кіно щедро винагороджує глядацькі терпіння та зацікавленість.

Чотири окремі історії: кохання, дружби, поваги та співпраці, з’єднуючись в одну, утворюють масштабну картину нової Росії. Кожна історія вряди-годи перериває іншу, що справляє враження дивовижного гобелену: двоє, що познайомилися в мережі та вирішили втекти разом, глухі товариші, в яких тріщить по швах дружба, продюсер, що намагається нажити статків за допомогою музиканта-копії, від початку й до кінця кожна особистість – детальне та екстравагантне вивчення соціальних та культурних особливостей сучасної Росії.

Кожен розділ завершується химерним музичним номером, що відбувається у маленькому цирку шапіто на околиці жвавого кримського містечка на узбережжі Чорного моря. Від Мерілин Монро, що танцює з ведмедем у скафандрі, доки пишно вбраний матадор диригує історією їхнього трагічного кохання, до Майкла Джексона, що витанцьовує в присутності  Мойдодира. В результаті маємо захоплюючу, хоч і плутану послідовність уривків, що дозволяє цьому незвичайному фільму уникнути традиційних прийомів викладу історії, та створити приголомшливу, майже гіпнотичну притчу про покоління, що виросло вже у вільній Росії.

Лобан настільки ретельно та майстерно сточує шматки, що глядачі змушені постійно напружувати увагу, складаючи разом частинки цього надзвичайного пазлу, без надії розгледіти врешті-решт цілу картину. Частково – це подорож, частково – любовна історія, частково – сюрреалістичний, сатиричний експеримент режисера. ‘Шапіто-шоу’ всупереч тривалості, розважає глядачів протягом усього часу. Причепливі та різноманітні мелодії електропопу та гітарний супровід необхідні, як філіжанка кави, яка допомагає тримати пружний крок та високу швидкість, доки вміла акторська гра несвідомо збирає сюжети докупи.

‘Шапіто-шоу’  – це некваплива подорож найхимернішими закамарками кіно, яку можна рекомендувати відданим кінолюбам. Можна закинути, що фільм Лобана задовгий (для показу в кінотеатрах Росії його розділили на дві частини), і картинка занадто вилизана, наче несправжня, та це аж ніяк не схоже на бажання похизуватись.

З-за сатиричної обгортки цього чарівливого фільму проступає намагання режисера постійно розважати та викликати захоплення на диво влучною комбінацією комедії, мюзиклу та трагедії. Шапіто-шоу збиває з пантелику, але ніколи не дасть занудьгувати, та є рідкісним і приємним витвором чарівного, розумного та дотепного кіно з власним впізнаваним стилем, що не може не подобатись.

Патрік Ґембл, джерело: http://www.cine-vue.com/2012/06/eiff-2012-chapiteau-show-review.html